Вітання. Як і обіцяли, сьогодні трохи розкажемо про специфіку колядування в Карпатах, а саме, на Гуцульщині (в основному це гірські райони Івано-Франківської області).
Бо саме на Гуцульщині “колєда” є особливо цікавою і своєрідною, і відрізняється від інших регіонів України.
Серед основних її особливостей є: учасники гурту (суто чоловіки), велика кількість учасників (в середньому 10-20 людей), колядницький реквізит (в руках у кожного обов’язково має бути Барка (сокира), а у музикантів скрипки та трембіти), і репертуар, який складається з колядок про народження Ісуса Христа, і більш архаїчних про народження Сонця.
Починають на Гуцульщині колядувати на Різдво. Спочатку колядники поволі сходяться на церковне подвір’я. Трембітарі готують свої інструменти, а решта колядників та гостей слухають службу, після закінчення якої весь гурт колядників і селян виходять у двір церкви. Колядники формують коло, як універсальний символ сонця, всередині шикуються «берези» (провідники колядницького гурту) та скрипалі. І починається дійство, на яке всі чекають цілий рік.
Починається коляда з "плєсом", коли колядники не лише співають, а й пританцьовують. Плєс є важливою частиною коляди ще з язичницьких часів. Це своєрідний зимовий ритуальний танець. Під час танцю колядники періодично синхронно піднімають вгору Бартки і шапки з голови, трембітарі паралельно трембітають в трембіти і дують в роги, подаючи сигнал на всю долину про початок “Колєди”.
Джерело світлин
Колядники пританцьовують навколо церкви, а потім рушають з колядками від хати до хати.
Варто зазначити, що кожен з учасників гурту мінімум на два тижні колядування (до Водохреща, рідше буває і на довше) не буде ночувати вдома і не має права без поважної причини покинути колядницький гурт.
Підходячи до певної хати, трембітарі подають сигнал на трембітах, сповіщаючи господарів про прихід колядників. Господарі зачувши їх, запрошують до хати і розсаджують всіх колядників за столом, після чого ті починають колядувати. У кожній хаті колядують по-різному. Все залежить від побажань господарів. Можуть колядувати всій родині загалом або ж кожному члену родини окремо, навіть кожній дитині й тварині. Самі коляди так і називаються: «Коляда для ґазди», «Коляда для дівчини», «Коляда для хлопця».
Слова колядок відрізняються в кожному селі й навіть можуть різнитися між гуртами.
Кажуть, що колись більше танцювали з ґаздами в хаті. Зараз залишився лише один танець разом з газдою. Це «круглєк». Його танцюють в колі, а коли в ґазди є пасіка, колядують спеціальну пісню і бджолам.
В залежності від кількості колядок, колядування в кожній хати може тривати від 30 хв і до кількох годин. Тому, аби встигнути обійти усі хати, гурт колядує майже цілодобово.
Коли колядники підходять до хати, в якій, може, ніхто й не живе, вони все одно заколядують, аби там відновилося життя.
Часто колядники, колядуючи в хаті бідної родини або самотніх старих людей, приймають від тих символічне обдарування, але зі свого “колядницького фонду” віддають набагато більше. Бо так заведено, що коляда не забирає у людини, а бере лише те, що людина може дати. А колядники від себе допомагають людині, яка потребує. Цей звичай, в різних формах характерний для колядницьких гуртів в усіх регіонах.
Джерело світлин
Ще одним унікальним явище в Гуцільській коляді, є наявність в репертуарі спеціальних колядок для померлих. Називається вона «Уме́рла коляда». Після кількагодинної коляди за столом і гостин чоловіки встають і співають колядку усім померлим цього дому. За традицією мають ставити калач і три свічки, а колядники дзвонять у дзвоники.
До вашої уваги відео-фрагмент “Колєди” записаний в 1991 році в селі Голови, Верховинського р-ну, Івано-Франківської обл.
