У мене це бувало частенько. Випадання з реальності і невпізнавання навколишнього середовища.

От уявіть собі, йдете ви ввечері містом, навколо горять вогні, підсвічують старовинні будинки, десь чути спів вуличного музиканта, десь поодинокі туристи розмахують смартфонами, фотографуючи все підряд... А фоткати тут є що, бо все навколо - суцільна пам'ятка архітектури. Людей доволі мало, мабуть тому що Різдво закінчилося і на голову падає гидка мряка...

І тут - бац - і ви не можете зрозуміти як сюди потрапили та що це за місто таке?

За кілька миттєвостей свідомість вмикається.
Ей, дитино,це Львів. Ось площа Ринок, ось катедра,ось вулиця Галицька. Ми йдемо на трамвай. Номер трамвая вісім. Ним можна доїхати на Сихів...

І далі мозок будує свій причинно-наслідковий ланцюжок і розставляє речі на потрібні полички.

Жамевю (французьке "jamais vu") — це явище пам'яті, коли добре знайомі предмети, люди чи ситуації раптом стають зовсім незнайомими, невідомими, незнаними... Ніби ви вчора народились.

Протилежне відчуття — це дежавю (французьке "déjà vu"), коли навпаки у новому місці чи ситуації виникає відчуття, що це вже колись було, що ви вже це бачили.
Якщо про дежавю почитати можна досить багато, то жемавю взагалі не вивчене явище.

"Повторювані криптомнезії (тобто спотворення пам'яті) можуть бути ознакою психічних розладів." Дякую, Вікіпедія☹️ Насправді людська психіка - це темний ліс. Нам ще багато чого належить дізнатися.
Що ж до мене особисто, то я помітила, що невиспана людина частіше "випадає з реальності". Колись давно мені це навіть подобалось, адже молодь полюбляє всілякі експерименти. У невиспаному стані я писала вірші. Тепер я не хочу ні покидати власного тіла, ні впадати в транс, ні відчувати екстазу чи чогось такого. Мабуть це старість. Або дорослість.

Народ, у вас бувають дежавю і жамевю? Напишіть у коментарях:)))
Пам'ятайте, що у нашій спільноті Life stories зараз тема тижня "Моя найзаповітніша мрія", отож ви можете поділитися з нами:)))
Дякую за увагу, па.